Am kurzeren Ende der Sonnenallee

23 січня видавництво "Кальварія" презентувало книгу сучасного німецького письменника Томаса Бруссіґа "Сонячна алея". Презентація відбулась в доволі офіційному прояві, оскільки проходила не в клубі , а в Посольстві Федеративної Республіки Німеччина в Україні. Не дивлячись на те, що ця подія припала на суровий морозний день, запрошенні представники видань та ЗМІ не тільки прийшли на презентацію, але й витримали досить прискіпливий контроль на вході. Як нам розповіли, суворіший тільки в Посольстві США. Але навряд цим можна пишатися.
Перед входом до зали, в якій проходила презентація, для представників ЗМІ лежали книжки "Сонячної алеї" та прес-реліз "Кальварія", де, до речі, були надруковані рецензії на книгу, в тому числі й нашого сайту. Ви можете її прочитати прямуючи за цим гіперлінком.
Презентація розпочалась з вітань та подяк пана Посла. Дітмар Штюдеманн зазначив, що маленький формат книги зручний тим, що: "з нею можна сміливо лягати в постіль, формат настільки малий, що книга не буде випадати у Вас із рук, а крім того, - продовжує Пан Посол, - Ви можете носити цю книженцію в будь-якій кишені". В цій серії ("Четвер. Проект 84х108/32") вже виходили книжки Любка Дереша, Тараса Прохасько, Світлани Поваляєвої та інших досить відомих сучасників.
Доволі цікаво було послухати, який саме уривок вибрала перекладач Софія Онуфрів для прочитання на загал. Це виявився один з найкумедніших епізодів, в якому матір головного героя вдає росіянку, щоб її сина взяли вчитися до Кремлівського університету. Про гумор "Алеї" можна говорити без кінця. Не дивно, що Томас Брюсіґ один з найвідоміших сучасних письменників Німеччини.
На презентації також можна було побачити Петра Мацкевича (головний редактор "Кальварії") та Ксенію Сладкевич (ПіаР-менеджер того самого видавництва), але вони не відрізнялися багатослівністю, оскільки, як сказав Пан Посол: "Спробуємо зробити нашу презентацію такого ж формату, як ця книга, тобто мініатюрного і ненав’язливого".
Демонструвалися уривки з фільму "Sonnenallee". Відразу після презентації бажаючі могли проглянути стрічку повністю. Все ускладнювалося тим, що фільм не продубльованиий на українську мову. Не дивно, в нас такий продукт непопулярний, "Ми в полоні Голівуду", на жаль. Прикро в квадраті, адже екранізація "Am kurzeren Ende der Sonnenallee" (повна назва книженції. В дослівному перекладі - "На короткому відтинку Сонячної алеї"), виконана Леандром Хаусманом якнайбільш вдало, отримала, окрім міжнародного успіху, отримав дві премії "Лола" (німецький "Оскар"). Тож, не дивлячись на те, що фільми транслювався німецькою мовою, кореспонденти СУМНО, які вже були ознайомлені з книгою завдяки видавництву "Кальварія", із превеликим задоволенням переглянули стрічку і, навіть, зрозуміли значення деяких слів з німецької :).
Панувала дуже приємна і затишна атмосфера, всі гиготали з гумору, якнайліпше висвітленого у фільмику, та обмінювалися враженнями, тому, на нашу думку, презентація пройшла на УРА.

Богдан Логвиненко, Марина Зайдель

2 на 3. Два кліпи на трьох в день народження Абздольцу!

Ось і відбулася туса на честь 2-ої річниці гурту "Абздольц". Дійство проходило в доволі тісному клубі "44", бо бажаючих бути присутніми на святкуванні дня народження гурту виявилось доволі багато. Надто багато! Це не дивно, адже іменинники запросили на свято "Назад шляху немає" та "Фактично Самих", а також презентували два свої дебютника - альбом та відео на "Чебурашку".
Не дивлячись на те, що початок планувався о 22, вже о 21 не можливо було примоститися - столики, барна стійка, місця під сонцем (тобто під сценою) вже були переповненні. "Абздольц" та "Фактично Самі" метушливо бігали на сцені налаштовуючи апаратуру.
Коли вже явно наближався початок концерту, "Абздольц" ніяк не могли зібратися, то вокаліст зникав в невідомому напрямку, що доводилось викликати всім натовпом: "Снігурочка... снігурочка...", то просто неможливо було підібратися до сцени. Тоді прийнявши рішення таки почати, проголосили те, що вперше будуть співати під фанеру, як це робить Кіркоров. Напевно, про інших просто забули. Розпочали з " Чебурашки". Це пісня така у "Абздольца", а не сересерівський мультик про горе-тварину. Манера виконання дуже вразила, бо музиканти якось перемішали власні обов’язки в гурті - замість барабанів грали на касці воєнного зразка, шнур від гітари, на якій грав барабанщик, бовтався в невідомому напрямку, мікрофон літав по сцені, а звук це ні краплі не переривало! І це "Живий звук", панове. :) Те, як цей спів супроводжувався діями на сцені, описати навряд вдасться. І не варто пробувати! Фанерський план було виконано! Ще й з добрячим акторським вмінням "Аздольцу".
Під сценою час від часу терлась Ірена Карпа. Квадратні сантиметри були дуже щільно окуповані, тому процес забирання на сцену був надто складним. Тоді припала можливість побачити перший кліп "Абздольців", в якому брали участь такі страви, як Борщ, Фактично Самі, Щастя та MJ Кувалдін. "44" трохи не розрахований на демонстрацію кіноробіт у Великому залі (для цього є кінозал), тому усім довелося синхронно присідати та пригинатися, що виглядало доволі кумедно, бо більшість публіки просто нахабно стояла не тільки що на стільцях, а й на столиках.
З звершенням кліпу іменинники розпочали власний концерт. Два оператори, які стояли під сценою, були вимушені забратися на неї, а з часом зовсім звільнити місця. Підірваний хлопець в футболці "Пурген" заскакував на сцену, виривав мікрофона та волав : "С вамі група Пурген" та іншу туфту; по черзі кожному музиканту вдягав шарфика, який є символікою якоїсь футбольної команди. Так і не з’ясувалось, чи він прийшов на стадіон, чи на виступ "Пургену". "Абздольци" були здивовані, побачивши таку кількість людей на концерті. Дарма недооцінили власні можливості, бо музика добряче западає у серці. В принципі й тексти незвичайні, але їх нецензурна основа переплюнула "Kurva cum back" ФС. Диски "Абздольци" літали в натовп. Можна сказати, що виривались з рук музикантів шаленими слухачами з-під сцени. Мінус і Величезний мінус - розмовна мова Абздольцу. На жаль, вони не спілкуються рідною, а дуже варто б. Але панк-гурт неодноразово зауважував про себе, які вони покидьки, смердючі, вонючі тощо.
"Абздольців" замінили "Назад шляху немає", які також презентували свій новий кліп "Птах дощу", де знявся Олег Скрипка. Процес присідання повторився вдруге. На нашу думку, занадто мало часу відвели на виступ НШН. А вечір вже добігав свого логічного завершення і насувалася темна-темна ніченька.
Але не зважаючи на цю саму ніченьку, під час виступу НШН трапився і досить прикрий інцидент. У гурту "Борщ" вкрали мобільний телефон, про що було заявлено зі сцени: "Велике прохання, хто вкрав мобільний - киньте його за барну стійку, щоб ніхто не бачив, адже там дуже важливі номери". Так що, якщо Ви там були і зараз сидите - єхидно посміхаєтеся і читаєте цей репортаж, подумайте, ще є час повернути назад цього "маленького друга", поки Вас не прийшли та не пов’язали.
Далі - більше. Ми десь у саменькому кінці залу. "Кириян" - долунало до нас. Це почався виступ досить матюкливої програми доволі непоганого гурту під дивкуватою назвою "Фактично Самі". Дивкувата, адже учасників гурту - 6, а вони все "самі" :). Цього вечора "Самі" були не самими: крім того, що в концерті брали участь також "Бздольци" та "НШН", під сценою стрибала купа дівчаток та хлопчиків, які аж світилися розумом, стрибаючи та вигукуючи "три звичних слова".
Ще із самого початку складалося враження, що тим самим хлопчикам та дівчаткам було абсолютно по-барабану, скільки в них лишиться після концерту зубів та ребер, адже крім невдалих спроб зняти концерт на відеокамери, вони мало не розчавили кількох фотокореспондентів та маленьких беззахисних дівчаток, що не в змозі були справитися з величезною ватагою биківні, на що чільник "Абздольцу" нервово попрохав одного учасника ватаги притримати весь зал, після чого його самого мало не винесли відти.

Богдан Логвиненко та Марина Зайдель
Світлини Міли Князької

Рецензія на книгу "Тема для медитації"

Цією рецензією я вирішив поламати стандарти нашого сайту на міні-рецензії. Книга Леоніда Кононовича дуже змінила мій світогляд, якщо не зламала його взагалі. Але багато чого я зустрів "свого", рідного моїй свідомості. Це усвідомлення того, що не можна здаватися, не можна пробачати ворогам, бо "яблуко від яблуні недалеко падає".

"Сила" в "Гранулах". Презентація нового кліпу від ТНМК.

З місця презентації кліпу "Гранули"*

8 грудня в столичному кафе "Prada" відбулося дійство, на яке українські фанко-меломани чекали ще з осені. Гурт ТНМК представив кліп на пісню "Гранули" з новоспеченого альбомчику "Сила". Власне знайомство з кліпом відбувалося з чисельних екранів, що висіли вздовж стін. Ну прямо як у Кроллівуді. Перед прем'єрою глядачам продемонстрували невеличкий фільмик, який містив у собі ексклюзивні кадри студійної роботи над альбомом (кадри були веселими, що дуже нас потішило:) ), а також відео-інтерв'ю "ТанкІв", де вони відповідали на запитання, які самі собі ж і ставили. З цього в'ю ми дізналися, що:
1. Сила ТНМК в "Гранулах";
2. На альбомі не буде фічарінгів;
3. Але у його створенні брали участь запрошені музики;
4. "Гранули" - перший кліп "конголезців" цілком знятий за кордоном(в Росії).


Після цього на екрані з'явився напис: "3...2...1... Прем'єра кліпу "Гранули". Кліп вийшов у кращих традиціях поп-музи: сюжет відсутній, зате присутня купа напів-оголених моделей. Також прикро вразило те, що у кліпі (на відміну від фільму-інтерв'ю) задіяні лише Фозз і Фагот, решта гурту залишилася за кадром. Цим кліп трохи нагадує фічаринги з двома дівочими гуртами. Таке враження, що якась з дівчат зараз заспіває "Табу", адже за психологією сценарію відеороботи дуже схожі. На таку ліричну пісню можна було б зняти дуже цікавий кліп, з використанням тексту в сценарії, замість купи дівчат, одна з яких, пробачте, блює після кількості випитого. На фоні антигламурно-спотворених рашен моделей, солісти виглядали справжніми "мачами". Висновок один: кліп (та і пісня також) розрахований на широку емодин’івську аудиторію. Це, з одного боку, прикро, а з іншого - такий крок цілком зрозумілий, бо бабло, як кажуть, перемагає зло. Сподіваємося, що наступний кліп буде цікавіший, і пісню для його втілення оберуть менш попсову (СУМНІвнці за "Клоунів":) ). Але повернемося до вечора 8 грудня. Після прем'єри слово надали винуватцям події: Ф&Ф розпиналися подяками від імені гурту та запевненнями, що альбоми вже в дорозі і свіжоспечені скоро будуть у журналюг в лапах. Довго розшукували автора відео, щоб запросити на сцену. А тим часом Фоззі запевняв, що це наша людина: розуміє українську, вболіває за клуб "Динамо" і таке інше. Режисер кліпу, з шарфиком того-таки "Динамо" на шиї, у свою чергу подякував хлопцям і... станцював гопак (Фоззі нагадав йому про обіцянку навчитися етнічному українському танку, якщо відеоробота вийде успішною). Після цього журналісти (яких було досить багато), дружньо почали брати у музик і режисера інтерв'ю, фотати їх. Створилася величезна пробка. Фагот і Фоззі стали по два фронти кафе, але й це не розвантажило рух. І все це відбувалося під відео "Гранули", яке "прем'єрували" ще разів з 15, до того ж перед кожним повтором на екрані виводився напис: "Прем'єра кліпу "Гранули". Тож за вечір можна було спокійно вивчити слова пісні. Слід зауважити, що крім журналістів на презентації було поміченого багато відомих друзів ТНМК, які створювали приємну, ненапряжну атмосферу... Була запара з дисками. MOONівці, що видавали цей альбом, крім того, що привезли диск із запізненням (Київ-місто заторів, як нам пояснили), так ще й обрахувалися в кількох десятках платівок. Та це було зовсім непомітною деталлю незабутнього вечора.


Отже, можна впевнено сказати, що прем'єрний показ кліпу й інсталяція альбому пройшли на Ура:)

До речі, чекайте на рецензію "Сили" від СУМНО найближчим часом.

ПС: Оця світлина вразила найбільше(підпільна назва: "як Фагот брав в’ю"):

* Насправді ж це була інсталяція альбому "Сила", але, на нашу думку, кліпу було приділено максимум уваги, а про альбом не було детальної розповіді, тому, на нашу думку, в кафе "Prada" відбулася презентація саме кліпу.

 Єгор Поліщук та Богдан Логвиненко

Світлини Віри Бутиліної

„Імітація” Євгенії Кононенко

Яким має бути сучасний український детектив? Один з варіантів відповіді на це питання - призер «Коронації слова», – детективний роман Євгенії Кононенко «Імітація». Неабиякий успіх цій книзі пророкував не хто-небудь, а сам Андрій Курков. Звичайно, його думка не є «останньою інстанцією», але все ж таки ігнорувати найбільш продаваного автора української сучасності теж не варто.

“Казка про калинову сопілку” Оксани Забужко

"ТЮ” Марини Меднікової