Сон №343561

мені вже з пів року сняться занадто реалістичні сни. я в них продовжую жити, і прокидаюсь втомленим від цього самого життя.

цей сон взагалі зібрав усіх-усіх. почалося все із зустрічі з Павлом Ч. Все навколо скидалось на екопоселення, хоча я був упевнений – це моє майже рідне село Чорногородка, в якому в дитинстві я провів багато часу з дідом і бабою. Нічого, щоб нагадувало ТУ Чорногородку тут не було. Невеличкі будиночки, які стоять впритул одне до одного. Саме сюди я тікав від мурашників? Щоб потрапити в ще один мурашник? Але як добре, думав я, що тут от, в цьому забитому селі, за 60 км від Києва, де обривається дорога і починаються "Гайки", в яких люблять збиратися сучасні гайдамаки – шашличники, саме тут, зібралися всі ми, саме в цьому місці усі близькі мені люди (і навіть ті, що не підозрюють про це).

хату в чорногородці ми продали після того, як помер дідусь і потрібні були гроші на похорон. і я дуже сумую за цим місцем. я не можу повірити, що зараз, в тих цегляних стінах, які сам складав дідусь – цеглинка до цеглинки – живуть якісь чужі люди. в мене просто в голові це не складається. і я боюсь туди їхати. боюсь, щоб не перетворитися на морквинку в їхньому (НАШОМУ!) городі, боюсь, аби не застигнути плодовим деревом біля їх дерев'яного туалету, моєї улюбленої яблуні, яка давала всього кілька яблук, але яких великих і солодких. я став поряд з нею і плакав би великими кислими яблуками, поки господар мого будинку не вирішив би зрубати це нікчемне дерево.

отже, зустрілися ми на хуторі в Паші. в нього був цікавий дім, заставлений картинами і не-його серією "unprintable", яку можна було спостерігати на таких-собі сітілайтах прямо у кімнаті. до речі, будинки у всіх нас були однокімнатними і двері скрізь були відчиненими. ми з Павлом домовились, що увечері зробимо театралізовану виставу з зайчиком без одного вуха, який заводиться ззаду і є власністю Олі Т. Ми одразу ж пішли перевіряти, чи підійде узагалі нам цей зайчик. у Олі сиділа Олена Ш., якій страшно сподобалась ідея з кроликом чи то зайчиком. Так і настав вечір.

увечері до нашого з вами села завітав стоматолог, який поставив усім без виключення на зуби червоні цяточки. їх не видно – на передніх зубах вони ззаду, а от на бокових – спереду. і якщо дуже широко усміхатись – їх можна легко помітити. після загального сеансу у стоматолога, який більше нагадував якесь медитування, всі розбрелися по домівках, які, як я вже казав, знаходились настільки близько, що стоячи в одній точці можна було обертаючись бачити усі двері, усі входи. і далі йшло село, до нас, на нашу площу, на яку і виходили усі наші двері приходили люди із віддалених місцин у селі.

на центральній площі села був дах і світло із різних люстр, які вмикалися при виході з кожного нашого дому. в результаті я побачив на виставі і Сашка П., і Марисю Р., і Іру Дж., і Назарка Л... Андрія С., Юлю Б., Ореста К., Андрія Б., Дмитра Ч., Божену Г., Юлю Г., Ромка К. і, я здивований, бачив Олексія К., з яким я тільки учора познайомився. Бо сняться мені зазвичай вже давно знайомі люди. Я думав – де Соняшка? Її серед нас чомусь не було.. Але була ще купа інших людей, яких я не впізнав або забув..

в одному будинку я прочинив двері і побачив, як пара кохається, теж тіла неопізнаними лишились, на виставу так і не вийшли, солодкі мої :) до речі, замків на дверях ні в кого не було.

після вистави були збори, де ми обговорювали, що в нашому селі лише одна дитина, і тому на усіх наших зубах ці червоні штуки. я вперше бачив, як Юля Б. плакала. в принципі, плакали майже усі дівчата. я не розумів чому.  і думав я про те, як же сашко бо-гі з агі і двома дітьми? так все скінчилось. дивно.

але я собі думав вже, лежачи на підлозі під столом – чи дійсно мені приснилось те, що я хочу бачити, те, як я хочу жити? чи навпаки – це сон застереження?