категорії: репортаж
Покальчук-Дереш-Карпа & Со в Луцьку
Створення літературного клубу в маленькому містечку на кшталт нашого рівносильне проведенню Інтернету аборигенам: в обох випадках ти відкриваєш людям світ, але й в обох випадках потрібно буде навчити користуватися цим благом. Таке враження в мене залишилося від першого засідання «Літературного клубу «Сторінка 404», яке відбулося 24 листопада в пивному клубі «Оболонь». Власне, в «Оболоні» відбувалися лише дві частини цієї події: читання та виступ гурту «Фактично самі», а прес-конференція та автограф-сесія – у маловідомій донедавна книгарні «Ваша книга».
Наприкінці листопада далекого 1996 року пішов відлік першого сезону гурту «Танок на майдані Конґо». Саме з виступу на тогорічній «Червоній Руті» почалася нова ера в історії гурту, ера «українського гіп-гопу», як її окреслять музичні критики вже згодом. Що ж встигли зробити хлопці за 10 сезонів існування? Мабуть, простіше сказати, чого не встигли: стати продюсерами, олігархами, хоча в останньому вже можна сумніватися.
Прихід зими до Львова залишився непоміченим. І сталось це не тільки тому, що погода не зовсім зимова. Просто цього року 1 грудня – День «Музики високого духу». Про концерт гурту, котрий формував українську рок-сцену, велося багато розмов, причому серед кіл, які навряд чи матимуть у найближчий час спільні точки дотику: представників молодіжних субкультур та інтеліґентних панів та панянок. До того ж мова торкалась не тільки ціни на квиток (від 20 до 1500 грн.), але й того, чи справді для такої неканонічної події може бути надано приміщення Львівського Національного театру опери та балету.
У німецького сучасного письменника Томаса Бруссіґа, який нещодавно відвідав Україну, виходить вже друга книга у видавництві «Кальварія» (перша – «Сонячна алея» – вийшла ще наприкінці минулого року). Цього ж разу це «Як хлопці стають чоловіками, або чому футбол». Проводити паралелі між цими двома творіннями – порожня трата часу, вони абсолютно несхожі, хіба що часті згадки автора про болісні часи, часи Берлінського муру, ФРН та НДР, – усе це хоча б якось споріднює ці дві цілковито різні книжки.
Жила собі письменниця Світлана Поваляєва. Писала. Видавала. А потім побачила, що вже навидавала достатньо, аби зібрати з того всього вершки і влаштувати собі 30 листопада у кнайп-клабі «Купідон» бенефіс із украй комерційною назвою «The best fuck off Поваляєва». І вдячні читачі, колеги та просто журналісти цю назву поцінували і у призначений день і час заповнили «Купідон» досить щільно.
«Сонячні мухи» видали черговий, вже третій відеодоробок – кліп на пісню «Прямо (мати крила)». Як і попередні («Сонце» та «Небезпечна зона»), ці видива створені на підтримку дебютного альбому «Тепло за годину». Новий кліп став гарним подарунком для справжніх прихильників гурту. У той же час, нічим особливим не здивувавши знаних у кліпмейкерстві київських спеціалістів. 
Десь глибоко закопані корені, наші прадавні корені, звісно, не без музики, народна музика усього світу має спільне коріння, а відтак її необхідно поєднувати, зближувати, аби докопатися до істини, чим і займається мега-потужний український бенд «Бурдон», у якого нещодавно вийшла перша платівка «Re:Карпатія». Поговоримо ж ми з Ростиславом Татомиром – учасником та графічним дизайнером гурту.
